Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,
Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.
У розкриллі земних і заобрійних трас
Височієш над світом, великий Тарас.
Твій голос – повнить пшеничний колос,
Бо те, за що ми жили й боролись,
Твій сон щасливий, зоря твоя,
Велика, вольна, нова сім’я…
9 березня 2019 року минає 205 років від дня народження національного генія і пророка, духовного батька українства Тараса Григоровича Шевченка.
Поетична спадщина Кобзаря – це понад 240 творів, а живописна – приблизно 1200 робіт (олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків). Тож навіть якби Шевченко не став геніальним поетом, то він все одно був би відомий світові як великий український художник. Творчість Шевченка-поета й Шевченка-художника ідейно й тематично єдині, взаємопов’язані і доповнюють одна одну.
Шевченко – творець в українській літературі, в духовному житті України того могутнього і нещадного духу національної самокритики, того «національного сорому», який завжди є потребою і передумовою великого національного руху, всякого національного відродження. Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу.
Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. З чого черпають сили й надії. У глибини майбутнього посилав він свої непорушні заповіти синам свого народу, і серед цих заповітів перший і останній:
Свою Україну любіть,
Любіть її... во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Немає коментарів:
Дописати коментар